«Мироносиці жінки, рано-вранці прийшовши до гробу Життєдавця, знайшли ангела, що сидів на камені, а він, провістивши їм, так мовив: "Чому шукаєте Живого між померлими? Чому оплакуєте у тлінні Нетлінного? Ідіть і проповідуйте його учням!» (Стихира Пасхи)
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Такими словами Церква Христова свідчить про тих святих жінок, які першими почули звістку про Воскресіння Господа, першими Його зустріли і стали благовісницями найбільшого чуда для самих апостолів. Щоб удостоїтися цієї великої честі, потрібна була особлива заслуга, необхідне було внутрішнє прозріння духовного ока, потрібна була здатність до споглядання і готовності прийняти Воскресіння. Мироносиці були тими святими жінками, серця яких були гідні найбільшої радості. Воскреслий Господь найперше явився їм, наче в знак вдячності за постійне служіння, бо вони відзначалися своєю живою і діяльною вірою, щирою любов'ю до Господа. Завжди були готові сидіти біля ніг Божественного Наставника Спасителя, щоб приймати у свої серця і душі кожне Його слово, забуваючи про їжу та домашні справи, навіть про господарські обов'язки, як це було з Марією, сестрою Лазаря, яка віднайшла в розмові з Божественним Спасителем втамування свого прагнучого натхнення і небесної істини серця, через що її сестра Марфа, звернувшись до Нього, просила, щоб вона їй допомогла.
Мироносиці, які не були покликані до апостольського служіння, подібно до найближчих Христових учнів, будучи сповненими глибокої відданості Учителю, залишили свої домівки, батьків та родичів, щоб піти за Ним, навчаючись у Нього та служачи Йому. Навіть тоді, коли Господь був відданий на страждання і хресну смерть, коли деякі найближчі учні відректися від Нього, а інші відійшли, залишивши свого Учителя, ці жінки пішли за Ним на Голгофу. Із завмиранням серця вони дивилися на розп'яття й страждання Спасителя, знімання Його тіла з хреста. Вони безбоязно і без вагань виявили свою любов до Божественного Наставника, і тоді, коли тіло Його лежало в гробі, прийшли намастити пахощами. Серед нічної темряві, проходячи біля Голгофи і скривавленого голгофського хреста, поспішали до гробу свого Страждальця. Йшли, поспішаючи та не озираючись. Згадаймо Марію- Магдалину, яка одна прийшла в гефсиманський сад, прийшла до гробу, стоячи тут у глибокій скорботі та здивуванні: „Взяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали» (Ін. 20, 13). «Пане, – говорить вона уявлюваному садівнику, – якщо узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, – і я візьму Його!» (Ін. 20, 15). Яка відданість і яка любов проявлена до свого Учителя Христа. Мироносиці шукали Господа і знайшли, шукали серед мертвих і в тлінні, а знайшли Воскреслого в нетлінні (стихира Пасхи). Вони завжди виявляли багато самовідданої чистої любові і за це отримали велику нагороду. Ще під час свого служіння роду людському Господь обіцяв: «Хто любить Мене, того полюбить Мій Отець, і Я полюблю Його, і об'явлюсь йому Сам» (Ін. 14, 21). Воскреслий Господь виконав свою обіцянку. З тієї хвилини жінки-мироносиці стали першими, а до останніх днів свого земного буття ще й постійними безстрашними благовісницями світлої радості Воскресіння Христового.
Зі сторінок Святого Письма ми також маємо можливість дізнатись про прояв палкої любові та твердої віри святого апостола Іоана Богослова. Він, прийшовши з апостолом Петром до гробу, «побачив і повірив» (Ін. 20, 8), не вагаючись. Не бачачи Спасителя, увірував у Воскресіння Христа, пам’ятаючи, як сам Господь неодноразово говорив, готуючи учнів до Його хресних страждань і до славного Воскресіння. У своєму першому соборному посланні святий апостол і євангелист Іоанн Богослов говорить: «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Свого Сина на умилостивлення за наші гріхи» (1 Ін. 4, 10).
Знаючи про велику любов Господа до нас, як ми можемо і як повинні відповісти Йому? Мабуть, небагато людей, які скажуть про те, що люблять Бога, можуть духовними почуттями визнати Його як Бога любові та правди, як «милостивого Господа і праведного» (Пс. 114, 5). Не всі ми пам’ятаємо про те, що нам колись доведеться розлучитися з усім земним, усіма нашими прагненнями і схильностями, ставши на праведному Божому суді.
Шановні брати й сестри! Ми зараз живемо у страшний час війни, у якій ворог, що напав на нас, вбиває славних захисників нашої держави, жителів міст і сіл, багатьох дітей України. Від його зброї залишаються пораненими та скаліченими чимало українців. Молімося за всіх тих, у кого загарбник забрав життя і на полях бою, і на території мирних населених пунктів, молімося за тих, хто сьогодні перебуває у лікарнях, за внутрішньо переміщених осіб та біженців, що виїхали за кордон через наслідки війни, окупації та прояви насильства.
Не тільки ми, українці, але й цілий світ гордиться мужністю та героїзмом нашого незламного народу, наших військових, усіх, хто віддано служить своїй батьківщині. Просімо у Господа, щоб Він допомагав усім нам та оберігав.
Зустрівшись з бідою та стражданнями, патріотичний український народ об'єднався, щоб рішуче повстати проти ворога, який приніс у наш дім біль та сльози. Благаймо Господа, нашу Небесну Заступницю Пресвяту Богородицю та всіх святих, щоб наш народ отримав перемогу, щоб в Україні і надалі зберігалася та єдність, яку сьогодні можна побачити між нами, щоб у мирі та злагоді українська влада та суспільство стали на ту правдиву дорогу, якою закликає прямувати Господь, дорогою відданої любові до Спасителя, якою йшли святі жінки-мироносиці. Чи може людина, що щиро любить Христа-Спасителя, присвячує Йому свої справи, слова й думки, відійти від Нього? Ні, не може. Тому наслідуймо й зберігаймо глибоку любов і вірність Христу, незважаючи на безвір’я, що оточує нас, щоб не тільки тут, на землі, наші серця були наповнені радістю Воскресіння Христового, але після тілесної смерті ми могли сподобитися «причаститися у невечірній день Царства Його».
Сердечно вітаю всіх Вас та Ваші родини, шановні отці, монахи й монахині, наші герої-захисники, капелани, волонтери та лікарі, представники місцевої влади, зі світлим Христовим Воскресінням. Бажаю Вам від Воскреслого Спасителя великої милості та щедрої благодаті!
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
Високопреосвященніший МАКАРІЙ,
Митрополит Львівський
УПЦ (ПЦУ)
ПАСХА ХРИСТОВА 2022 РОКУ БОЖОГО
м. ЛЬВІВ
