Постать Патріярха Димитрія займає вагому нішу в історії відродження Української Церкви та Незалежності України. Його світогляд та пророчість у діях надихнули спочатку львів’ян, а згодом і всю країну в незламності та пошуку шляхів до розбудови самостійності. Життєва позиція, відкритість та щирість у поглядах, відданість людям і зараз є прикладом справжнього душпастиря, який на перше місце ставить паству, а потім себе.
Саме 9 грудня виповнюється 100 років з дня народження Патріярха Української Автокефальної Православної Церкви Димитрій (в миру о. Володимир Ярема).
Для львів’ян - це символ священика- українця, який протягом тяжких 24 років радянського тоталітарного режиму вів душпастирство в церкві Свв. апп. Петра і Павла, що на вул. Личаківській у м. Львові. Для мистецтвознавців- це безцінний скарб, який поєднав та опрацював унікальну колекцію ікон, багато з яких вже і не існують.
Народившись у далекому лемківському селі Глідно, що зараз знаходиться в Польщі, досягнув завдяки українським військовим старшинам-петлюрівцям знання та вміння у малярстві, музикознавстві, іконознавстві та церковній справі. Живучи у польському середовищі старався розвинути українську культуру. Згадуючи у свої спогадах активну участь у «Просвіті», сприяв утворенню церковних хорів.
Навчаючись малярства у відомих львівських митців Ковжунів та Михайла Овсіянчука, Володимир Ярема поширив українське мистецтво у храмах Надсяння: розмальовує муровані церкви в Улючі, Павлокомі та в Старому місті коло Лежайська. Саме в останньому храм збережений із розписами, хоч використовується римо-католицькою громадою.
Після репатріації українського населення з Польщі Володимир Ярема розвиває свої таланти на Львівщині. Ставши у 1947 році священиком, утворює парафіяльні хори, навчаючи людей нових пісень та колядок. Найвідомішим є виступ хору церкви свв. апп. Петра і Павла м. Львова на концерті, присвяченому 100-літтю хрещення України-Руси.
Поряд із пастирською працею активно вичає та аналізує іконопис. Готує ряд мистецьких публікацій та декілька книг.
У далеком 1989 р., коли про незалежність Української Держави ще ніхто відкрито не говорив, о. Володимир Ярема разом із о. Іваном Пашулею (зараз душпастирює у Мельбурні, Австралія) зробили перший крок до відродження суверенності, проголосивши третє відродження Української Автокефальної Православної Церкви. «Іти проти комуністів, це наче із сапою проти сонця»- такі слова про події 1989 р. висловив Патріярх Димитрій. Його підтримали парафіяни, його підтримали священики….Україна розпочалася із серпня 1989 року, коли прийшла незалежна Церква.
З 1989 по 2000 роки Патріярх Димитрій ніс тяжкий хрест. Постійні інтриги та опозиційність до української Церкви, нічого не робили для того, щоб ми, українці, почувалися ними ж у своїй державі, а тим більше, щоб діаспора відчула захист із матірної землі. Це все завдавали болю старцю.
Сивий, середнього зросту, з лагідним проникливим поглядом, приємним спокійним голосом Патріярх Димитрій був людиною твердої волі, сильного духу та високої культури. Все його подвижницьке життя було служінням українській ідеї, жертовним служінням Україні.
